Я прощаю, але більше до мене не підходь
Образи бувають дрібними і дріб’язковими, але також бувають глибокими і серйозними. У будь-якому випадку, ми повинні працювати над прощенням. Як дізнатися, простив ти кривдника, чи тільки тішиш себе ілюзією? Що таке справжнє прощення?
Ми звикли до традиційного вигуку: «Ну, давай, прощавай!» Кожен раз ми використовуємо його, коли з кимось прощаємось, але чи задумувалися ми чому саме так він звучить? Ми кажемо «прощай» або «пробач мені», якщо чимось скривдив, щоб ми при розлуці не тримали образи і непрощення, але зараз і тут все простили і відпустили. Яка класна і хороша була задумка цієї фрази на самому початку! Як було б добре, якщо б ми пам’ятали це і дійсно кожен раз, коли з кимось прощаємось, щоб ми прощали все і не тримали ніякого зла.
Люди є дуже різні: одні дуже вразливі і ранимі, дуже швидко ображаються на будь-які дрібниці, а інші більш витривалі і міцні до цього. Але тим не менше всі рано чи пізно ображаються! Немає ні одного, хто ніколи ні на що не ображався! Тоді чому ми ображаємося? Причин може бути багато, плн основні полягають в тому, що ми так створені, що маємо чуттєве серце, коли зачіпають те, що нам дороге і цінне, то це завдає нам болю і залишає певну оскомину. Також ми можемо бути надто сконцентрованими на собі, надто сильно любити себе і тільки хтось щось скаже на мене, то в мене виникає дуже бурхлива реакція і готовий ледь не вбити іншого, за те, що він принизив моє «Я».
Як боротися з цим? Чи можливо перестати ображатися і навчитися прощати? Думаю, так це можливо і це не область фантастики. Потрібно, по-перше, не звертати уваги на дрібниці і не накручувати себе «а чому він так не мене подивився? А чому він зробив паузу перед тим, як назвав моє ім’я? він натякнув на щось?» і т.п. Можливо він просто забув як тебе звати і довго згадував, а вже собі щось надумала. По-друге, слід пам’ятати, що образи з’їдають нас із середини, і ми нікому не робимо гірше, а тільки собі. По-третє, Бог нам простив більше! Хіба я можу не простити якусь дрібничку?
Всі ми добре знаємо молитву «Отче наш» і там є такі слова: « І прости нам провини наші як і ми прощаємо винуватцям нашим». Тобто, ми проголошуємо певну закономірність, що нам проститься рівно стільки скільки ми прощаємо іншим. А якщо я не прощаю, то і мені не проститься! Тоді який вихід? Потрібно прощати! Це необхідно для нас, в першу чергу.
Кого образив у того і потрібно просити пробачення! Так мене вчили батьки ще з дитинства. Якщо образив друга, то піди до нього і віч-на-віч вибачся. А якщо згрішив проти Бога, то слід прийти до Нього і покаятися!
Бог не простить, поки ти не попросиш пробачення у Нього! Такий духовний закон!
І також Бог не простить тобі, якщо ти е простиш іншим!
А вам легко прощати?
